Славна сторінка боротьби українського народу
за незалежність – бій під станцією Крути


Довгий час події 29 січня 1918 року, відомі як «Бій під Крутами», були відомі лише вузькому колу спеціалістів та патріотів. Зі здобуттям Україною незалежності посилився інтерес нашого народу, особливо молоді, до тих далеких подій. Але слід зазначити, що і зараз залишається ще багато невідомого і суперечливого в освітленні цієї героїчної сторінки нашої історії.

Проголошення 22 січня 1918 року Українською Центральною Радою незалежності України посилило тиск на неї з боку радянської Росії, яка не хотіла визнавати цього факту. В Україну вступає багатотисячна армія на чолі з Муравйовим. Ще 5 січня за ініціативою студентів–галичан Київського університету св. Володимира і новоутвореного Українського народного університету починається формування студентського куреня Січових Стрільців для участі в боротьбі з більшовиками. Крім саме студентів, до складу куреня було залучено учнів двох старших класів 2–ї української гімназії ім. Кирило–Мефодіївського братства. Військова влада призначила командиром куреня старшину А.Омельченка. Протягом 5–6 днів молодь отримувала амуніцію, озброєння і оволодівала елементарними навичками бою, але ні про яку якісну підготовку не йшлося. Головною зброєю молоді була любов до України і готовність вмерти в ім’я її свободи.

Вранці 13 січня до Студентського куреня звернулися юнкери, які прибули з Лівобережного фронту, з інформацією про вкрай важке становище на ньому. Достеменно невідомо, хто вирішував питання про негайну відправку непідготовленої молоді на фронт, адже студентський курінь створювався для захисту Центральної Ради безпосередньо в Києві. Зрозуміло одне, що самостійно таке рішення молодь прийняти не могла, як і вирішити питання по спеціальний військовий поїзд, який відвіз їх на фронт.

15 січня 116 студентів (перша сотня) були вже на станції Крути (сучасна Чернігівська обл.) і приступили до риття окопів вздовж залізничної колії. Обабіч бойові позиції зайняв загін юнкерів в кількості 200 чоловік. Зранку 16 січня (29 – за новим стилем) загін балтійських матросів під командуванням Ремньова у кількості 2 тис. чоловік на марші несподівано натрапив на зустрічний вогонь юнкерів і студентів. На допомогу патріотам підійшов броньовик сотника Лощенка з гарматою і почав вести вогонь по наступаючим більшовикам.

Подальший хід подій відтворити в деталях непросто. У тогочасній пресі так описуються деталі цих історичних подій. «У кожного юного захисника Крут було всього по три обійми патронів... А треба вже воювати, бо несподівано підійшов ворог і почав обстрілювати їх з кулеметів і гармат. Через короткий час з боку Чернігова підійшло ще кілька більшовицьких військових ешелонів і почалося обстрілювання молоді з тилу. Далі – більше. Штаб ніяких наказів не шле, патронів не надсилає. Усі патрони вичерпано. Єдина гармата через брак снарядів мовчить. На станцію за командиром посилають юнкера, але там вже нікого не було. Командири виїхали до Києва, та так швидко, що навіть забули відчепити від свого поїзда вагони з патронами і снарядами. На кінець дня Крути вже були в руках більшовиків».

Пізніше українська преса багато писала про неодноразові атаки більшовиків, що відзначалися нечуваною жорстокістю, і про те, як мужньо їх стримували «напівдіти», переходячи в контратаки. Все ж студентам якимось дивом вдалося відійти з позицій у відкритому полі (1 км від станції) і ешелоном виїхати до Києва.

Існує значне розходження у визначенні не лише масштабності бою під Крутами, але й його тривалості і кількості жертв. Сучасник Д.Дорошенко наводить у поіменному списку 27 прізвищ загиблих студентів, над якими дико знущались. Вісьмох поранених відправили до Харкова, де їм вдалося втекти. Загальні втрати українців в бою під Крутами сягали близько 250 чоловік; з них втрати у студентській сотні склали 80 чоловік (27 розстріляних, 12 вбитих в бою, 35–40 поранених, 7 полонених).

Трагічна загибель Студентського куреня під Крутами стала символом патріотизму і жертовності у боротьбі за незалежну Україну. Останки 27 героїв 19 березня 1918 року було перевезено до Києва та урочисто поховано на Аскольдовій могилі. 1998 року на місці бою біля ст. Крути та на Аскольдовій могилі встановлено пам’ятник героям.

Бій під Крутами став однією з героїчних сторінок в історії української національної революції 1917–1921 років, а його учасники посіли почесне місце в національному пантеоні слави. 15 січня 2007 року Указом президента України «Про вшанування героїв Крут» покладено щорічне відзначення їх подвигу.

Впав на землю січневий мороз,
Срібним інеєм вкрилися віти.
Нам сімнадцяти ще не було,
Яке же нам хотілося жити!

Нас тут триста до бою пішло –
Рятувати святу Україну.
Ми залишили неньку, сестру,
Хтось, можливо, кохану єдину.

Причаїлася тиха жура
Десь у Крутах, в сумнім полустанку.
Світлим полум’я серце згора,
Ллється кров, та із самого ранку.

Впав на землю січневий мороз,
Срібним інеєм вкрилися віти.
Нас тут триста у Крутах лягло.
Всі твої, Україно, ми діти!

О.О.Діденко, заступник директора з питань гуманітарної освіти та виховання



НАША АДРЕСА

1 корпус
м. Харкiв, 61002,
узвіз Куликівський, 3
тел./факс:
706-39-66, 706-39-64


3 корпус
м. Харкiв,
вул. Гуданова, 4/10
тел. 704-13-15

2 корпус
м. Харкiв,
вул. Амосова, 3а
тел./факс:
310-01-85, 710-27-67


4 корпус та гуртожиток
м. Харкiв,
вул. Луї Пастера, 2
тел. 393-22-72

E-mail: